СТАТЕЙКИ.ORG.UA
электронный каталог статей

ПОВЕРТАЙТЕСЬ, АЛЕ НЕ ЗА БУЛАВОЮ

комментариев: 0 / добавить комментарий

Повертайтесь, але не за булавою

Напевне, спогади про те, як я із шкури ліз у 2004 р., агітуючи за кандидата в президенти В. Ющенка, та ще певні етичні принципи не дозволили мені навіть словом зашкодити тому ж самому В. Ющенку в його новій спробі стати Президентом України. Мою мовчанку не порушило і те, що його висуванець Міністр культури і туризму В. Вовкун тричі відмовлявся мене прийняти, хоч я тричі писав йому з цією метою листа і надіслав телефонограму. Я не звертався до суду й утримався від публічної критики п. Вовкуна, дарма що мої правильно оформлені заявки на закупівлю книжок двічі поспіль потрапляли до зовсім іншого відділу Мінкульту. І, хоч я вчасно повертав їх за призначенням, в Експертній раді розглянуті не були. Це так реагував чиновник за проголошеної Президентом демократії на мої критичні статті, покликані поліпшити книговидання в Україні. Та все ж я захищав міністра в Інтернеті, коли йшлося про українську мову: не могли чиїсь примітивні фортелі переважити найважливішу справу мого життя.

Правда, цього разу я за кандидата В. Ющенка вже не агітував і не голосував, оскільки мав для цього вагомі причини. Перераховувати його невиконані обіцянки не буду: про них уже мовлено достатньо. Зупинюся на морально-психологічному підгрунті останніх подій і власних враженнях від п’ятирічної діяльності нашого третього Президента. Спочатку погоджуся з політологом В. Карасьовим у тім, що В. Ющенко має позитивне системно-концептуальне бачення розвитку України. Так, має, але він не просто аналітик, не чийсь радник – він Президент, отже, повинен іще діяти і спонукати до цього інших. Повинен тримати у полі зору політичну обстановку в країні й адекватно реагувати на загрози – не епізодично, а постійно і послідовно.

Не голосував я у першому турі й за Ю. Тимошенко, та, коли серйозно постало питання про долю нашої мови і політичний курс держави, вагань не було. Радо зустрів рішення Народної ради України, ветеранів УПА, інших організацій та відомих діячів науки й культури, які чітко усвідомили важливість політичного моменту і прийняли єдино правильне рішення. Всі громадяни України могли наочно переконатися: саме політичний образ Ю. Тимошенко кинулися з усіх сил підривати штатні й нештатні російські полюцери, активісти з п’ятої колони.

Я вже писав у «ЛУ», що мікродози українськості, наче те щеплення, тільки мобілізовують наших недругів, зміцнюють їхні сили для опору національному відродженню України. Тим часом історія людства переконливо доводить: ворогів треба або перемагати, або залучати на свій бік. Або…їм здаватися. З історії ми також знаємо, що слабкий правитель завжди втрачав своїх прибічників, оскільки переставав бути для них запорукою надійної безпеки. І яскравою картиною такої суворої закономірності став перехід п. А. Кінаха та інших у табір ПР.

Саме «регіонали» добре опанували цей історичний досвід і в такий спосіб неухильно наближалися до своєї заповітної мети – здобути конституційну більшість у парламенті, що загрожувало Президентові повною катастрофою. І хто ж як не Ю. Тимошенко тоді його порятував?.. Ота сама Ю. Тимошенко, яка своєю енергійною боротьбою дала йому змогу оголосити позачергові парламентські вибори і яку В. Ющенко раніше так легко звільнив із посади Прем’єр-міністра, точнісінько повторивши вчинок Л. Кучми щодо нього самого. То навіщо він це зробив? Може, боявся її як конкурента в очах народу, терзався ревнощами?.. Чи тільки так, у боротьбі з жінкою, він міг реалізуватися як політик і державний діяч?

Наприкінці 2007 року, після далеко не тріумфальної перемоги, колишні герої Майдану знову прийшли до влади, і, певна річ, Ю. Тимошенко стала Прем’єр-міністром. Та коли це відбулося, патріотично настроєний українець із жахом побачив, що його Президент обрав собі чи не за найважливіше завдання боротьбу зі своїм Прем’єром. Саме тут В. Ющенко виявив невластиві для себе послідовність і наполегливість, хоч таких бійцівських рис вимагала передусім політична обстановка на півдні та сході України, де за бездіяльності того ж таки Президента буйно розросталися будяки олігархічного і низового сепаратизму. Недарма один із кримчан якось із гіркотою проказав у телеефірі: «Кучму хоть боялись».

Явно тенденційні і не джентельменські випади В. Ющенка на адресу жінки-політика особливо посилились і стали докучливо-неприємними для телеглядача під час цьогорічних президентських виборів. І коли на початку це можна було ще пояснити його намаганням цілковито перебрати на себе «майданний» електорат, то вже після першого туру таке настирливе шельмування Прем’єра викликало логічне запитання: кому торуєш дорогу до президентства?.. Бо оті поодинокі фрази типу «два чоботи пара», мовлені для годиться, не переконували пересічного виборця у щирості. Сьогодні той не настільки простакуватий, щоб не зрозуміти, хто і куди «гне лінію».

Безперечно, за своєю природою В. Ющенко – натуральний українець, вихований у близькому до природного дусі. Цьому сприяли і розповіді освіченого батька, який побачив світу, і навчання у Тернопільському вищому навчальному закладі, і власні роздуми над історичною долею України. Це добре. Але не кожний природний українець може бути Президентом країни. Так, ми схвалюємо шанобливе ставлення В. Ющенка до наших національних святинь і традицій, неабиякий внесок у справу об’єктивної оцінки і широкого вивчення голодомору 1932-1933 років. Та, як слушно зазначив один з аналітиків, це краще було зробити тоді, коли він мав рейтинг у 55 відсотків.

Те саме можна сказати й про високі нагороди борцям за волю України Романові Шухевичу та Степанові Бандері чи Указ про визнання ОУН-УПА. Видані наприкінці президентської каденції, «під завісу», ці укази не дістали собі практичного закріплення у свідомості суспільства. Отже, позбавлені державного захисту, як самі укази, так і пам’ять про наших героїв стануть об’єктом шаленого остракізму з боку всіх без винятку українофобів. Більше того, нові владоможці обіцяють нам їх переглянути на догоду внутрішній п’ятій колоні та Росії. Так, В. Янукович в інтерв’ю телеканалу «Россия 24» вже заявив: "Вопросы о присвоении звания героя Украины С. Бандере, а также связанные с героизацией сотрудничавших с фашистами отрядов украинских националистов УНА-УПА, очень резонансны для Украины и очень сильно влияют на раскол украинского государства… Конечно, я этот вопрос рассмотрю. И мы будем принимать решения, чтобы в будущем никогда у нас в стране не возникали вопросы переписывания истории" (тижневик «Деловая столица»). Надто пізно вирішив Президент і захистити державну мову, якщо видав аж 15 лютого 2010 р. Указ про Концепцію державної мовної політики.

Наші політологи постійно наголошували на незбалансованості влади, на її вкрай слабкій вертикалі, відсутності елементарного порядку тощо. А чого ж іншого можна було чекати, коли Прем’єр-міністр без дозволу примхливого Президента не могла викликати до себе регіонального керівника держадміністрації?.. Ніби на дитячому майданчику: «Не чіпай – то мої цяцьки!». Та чи тільки твої?! У подібних випадках кажуть: це було б смішно, якби не було так сумно.

Та сам навести порядок у країні він не міг, тому й узявся називати наявний безлад «успіхами демократії». І наш громадянин, який уже звик до влучного слова «бардак», не переставав дивуватися: чи-то Президент так дивно розуміє демократію, чи насправді йому не вистачає сили волі. Бо вельми часто наш глава держави нагадував безпорадного вчителя, неспроможного забезпечити дисципліну в класі, якому «учні вилазять на голову».

Якось В. Ющенко скрушно висловився, що, мовляв, знає: на темі голодомору він електорату не здобуде. Зовсім не так. Якраз успішно активоване ним питання голодомору чи не найбільшою мірою зберегло йому голоси. Так само не підтверджується думка, ніби на передвиборний рейтинг Президента негативно вплинули його вищеназвані укази. Скоріш навпаки. І це показують попередні опитування різними службами в різні часи та порівняння їхніх даних із результатами першого туру виборів, де за нього проголосувала частина електорату О. Тягнибока, Ю. Костенка, А. Яценюка і В. Литвина. Отже, хоч запізніле, але гідне вшанування справжніх героїв України багато виборців оцінили як мужній і потрібний для країни крок Президента. Бідному українцеві, що ніколи не отримував такого задоволення своїх національних потреб та ще з боку державної влади, затепліло на душі і, бозна-як розчуленому, вже захотілося славити, виправдовувати, мало не героїзувати автора указів.

Одначе плюси і мінуси взаємознищуються. Бо системної і планомірної, навіть оборонної – не кажу вже про наступальну – державної політики в цьому напрямку не було. Українське серце щоразу обпікав палючий сором, коли в Криму безкарно шматували його державні прапори, збивали герби, не давали екіпажу американського корабля, що завітав у гості, зійти на берег. А в Одесі зовсім не до речі постав пам’ятник Катерині II як зухвалий виклик нашому народові, цинічний символ тяжкої наруги над ним. На п’єдестал звели короновану шльондру, найбільшу кріпосницю, руйнительку Запорозької Січі. В інших місцях країни на її честь організовували театралізовані дійства…Чи про таку волю для України мріяв Тарас Шевченко?! Святотатство нечуване!

Може, В. Ющенку не вистачало гарту?.. Бо щось ми не чули про нього в оті доленосні роки боротьби за незалежність України. Напевне, і він тоді не помічав тих, хто здобував нашу перемогу, раз так легко позбувся В. Червонія та Є. Жовтяка. Більше того, він щедрою рукою набирав собі колишніх «кучмівсько-регіоналівських» чиновників, а турбота про рідну мову виявилась такою «великою», що… в його штаті можна було знайти цілий відділ, де звичайні легкозамінні «пташки» щебетали російською. Що вже йому значили мої скромні докори в «ЛУ» на початку 2006 року?!

В. Ющенко не був таким наївним, щоб не розуміти, кому вигідна термінова зміна виборчого закону чи така ж поспішна нейтралізація керівника МВС Ю. Луценка, але доклав до цього рук. Навіть звільнив декотрих керівників обласних держадміністрацій, помічених у симпатіях до нелюбої йому Ю. Тимошенко. То як це виглядає?.. Не інакше, як продумана здача без бою і практична допомога наперед визначеному кандидатові... Може, сподівався, що у В. Януковича він легше відбере булаву наступного разу?.. Як би не так: не на тих натрапив.

На відході з високої посади В. Ющенко повторив свою колишню фразу: «Я ще повернусь». Та в якій іпостасі?.. Навряд чи пані Доля вдруге піднесе йому такий щедрий подарунок. Ба й національно свідомий українець тепер лише поспівчуває йому як людині, що витерпіла тяжке отруєння. Так, він поспівчуває, і він завжди готовий зустріти його на своїх барикадах: «Повертайтесь, але не за булавою».

Олекса Палійчук.

Сайт: paliychuk.Ho.ua

автор: Олекса Палійчук
источник: www.paliychuk.ho.ua | комментариев: 0 | просмотров: 48 | 28/02/2010
Читайте также:
Вирус ФЗ, уничтожая БЮТ, проталкивает в Верховный Совет отпетых мерзавцев и тихих «рыги-налов»
Судя по всему, и вправду юный кролик решил кидануть Тимошенко, да еще ...
Интервью с Евгением Ярёменко
Журналисты журнала Olligator.Ru побывали в гостях у помощника депутата ...
Вибори по-українськи: реєстрація – через суд
Кандидати, яким було відмовлено, говорять, що їхні заяви, автобіографі ...
Комментарии:
Администрация каталога не несет ответственности за информацию, размещенную посетителями сайта. Сообщения, оставленные на сайте, являются исключительно личным мнением их авторов, и могут не совпадать с мнением администрации каталога.
комментариев нет

ты можешь быть первым
* - поля, помеченные звездочкой, обязательны к заполнению.
Ваше имя*: (max 64 символа)
E-mail: (max 64 символа)
Комментарий*:
без HTML (min 20, max 1000 символов)


Ссылки на статью «ПОВЕРТАЙТЕСЬ, АЛЕ НЕ ЗА БУЛАВОЮ»:
URL
http://www.stateyki.org.ua/articles/povertaites-ale-ne-za-bulavoyu/
Ссылка
<a href="http://www.stateyki.org.ua/articles/povertaites-ale-ne-za-bulavoyu/">ПОВЕРТАЙТЕСЬ, АЛЕ НЕ ЗА БУЛАВОЮ</a>
BBCode
[url=http://www.stateyki.org.ua/articles/povertaites-ale-ne-za-bulavoyu/]ПОВЕРТАЙТЕСЬ, АЛЕ НЕ ЗА БУЛАВОЮ[/url]


Інтернет реклама УБМ
Наши партнеры
Покер онлайн
Биржи
etxt.ru
 

 

Інтернет реклама УБМ


Інтернет реклама УБМ