СТАТЕЙКИ.ORG.UA
электронный каталог статей

«Хто зганьбив Рівненщину…»

комментариев: 0 / добавить комментарий

«Хто зганьбив Рівненщину…»

(або хто зганьбив власне перо?!)

У травні-червні 2010 року, коли в інших містах та селах України відкривались нові (або реставрувались старі) пам'ятники та меморіали, присвячені увічненню подій Великої Вітчизняної війни 1941-45р. Р. (зокрема, в Києві, Чернігові, с. Харківці Київської обл. Та інш.), на сторінках рівненських видань («Рівненського репортера» та «Волині») з'явились публікації, автори яких не тільки не утруднювали себе серйозними журналістськими дослідженнями, а скоріше навпаки. Останньою «відзначилась» газета «Волинь» за 25 червня цього року, надрукувавши статтю О. Джигирея стосовно пам'ятного знаку на честь загиблих у 1941 році на т. Зв. Луцькому перехресті поблизу м. Дубно.

З перших рядків вступу до статті в цьому виданні, що претендує на абсолютну, належну тільки йому, правду, кидається в очі прямий обман читача:

1. «…каральними органами були проведені масові розстріли заручників…» Вибачте, не заручників, а засуджених та заарештованих за санкціонованими прокурорами тих часів ордерами.

2. При перерахуванні в'язниць, де зі слів автора були розстріли, вказано межирицьку тюрму (якої взагалі згідно архівних документів у штаті тодішніх правоохоронних органів області не рахується), острозьку та обидві рівненські в'язниці (а згідно архівних документів, що оприлюднені у виданій свідомими демократичними силами обласній збірці «Реабілітовані історією», м. Рівне, 2006 р., том № 1) в'язні з останніх були евакуйовані або відпущені. «…Характерно, що сліди розстрілу не були виявлені в тюрмі в Острозі ні в кінці червня 1941 року, ні після вступу туди німецьких військ, ні пізніше…» - констатується на арк..44 даної збірки. Та автору статті, мабуть в погоні за кінцевою метою свого твору, наплювати й на це офіційне видання. Але це - щодо тексту вступу до статті.

3. «Хто зганьбив Рівненщину, поставивши біля Дубно пам’ятник убивцям з НКВД?» - патетично запитує автор ще у заголовку. Відповідаємо непоінформованому бідоласі – сама Дубенська місцева влада ще у 1966 році. Але чому тільки «…убивцям з НКВД?» Як встановлено, серед загиблих на Луцькому перехресті 26.06.1941 року були й військовослужбовці Червоної Армії, і міліціонери, і цивільна жінка, і представники тієї ж самої тодішньої Дубенської місцевої влади… (Див. Надпис на меморіальній плиті братської могили на т. Зв. військовому кладовищі м. Дубно, р-н автовокзалу, де 26 червня 1981 року за участю широких верств населення після проведення розкопок в урочистій обстановці були перепоховані останки загиблих з Луцького перехрестя. Якщо немає бажання їхати до Дубенського кладовища, то можна знайти в архіві місцеві газети «Дубенська правда» або «Червоний прапор» за червень 1986 року, де у відповідних статтях також є перелік перепохованих).

4. Щодо ще більш безапеляційного ствердження автора: «…У тому, що масові вбивства в тюрмі вчинила група районного управління НКВС, не мають жодного сумніву ні живі донині свідки, ні історики…» А чому немає сумніву?!... Адже згідно доповіді прокурора м. Дубно сесії Дубенської міської ради від 18.11.1989 року за результатами розслідування прокуратурою області по фактах публікацій в пресі щодо розстрілів в тюрмі «…прямих очевидців того, що розстріли проводились саме співробітниками районних відділів НКВС-НКДБ не встановлено..." (див збірку «Реабілітовані історією», 2006 р., том 1, арк.232). А під істориками автор мабуть мав на увазі Миколу Пшеничного із Дубно, який «відзначившись» публікаціями на цю тему ще наприкінці 80-х, за наступні 20 років «досліджень» не спромігся навіть з'ясувати відомчу підпорядкованість Дубенської в'язниці та її штат, посаду щоразу згаданого Я. Винокура, його дійсне місце перебування протягом 24-25.06.1941 року та багато інш.?... І зараз «засвітившись» в черговий раз на сторінках дубенського часопису «Наше дзеркало» за 12.05.2010р. у статті О. Гаврилевича, Микола Пшеничний (мабуть забувши вже про свої минулі звинувачення дубенських чекістів у ретельному добиванні після повернення недостріляних у Дубенській в'язниці) дійшов до відвертої брехні «як одну вантажівку, повну енкаведистів на чолі з начальником Винокуром, що тільки-но повертались з Рівного назад у Дубно, граючись, постріляли всього 2 німецьких мотоциклісти». Шкода, ник пошти Пономаренко, що не спромігся п. Микола побалакати з іншими журналістами (до речі, теж дубенчанами), що займались цими подіями у 80-х роках, або хоча б продивитися матеріали архівної кримінальної справи № 3488, тоді може знав би, що вантажівок було не одна, а вісім та ще 3 легковика (в одному з них слідував і згаданий Пшеничним Винокур), всього в колонні відступаючих тоді з Дубно нараховувалось понад 150 чол., а боку німецької засідки вели вогонь, крім автоматників, кілька схованих у посадці кулеметів, танк та танкетка.

5. Та знов щодо статті О. Джигирея. В ній через декілька слів автор безжалісно повторно окунає читачів-земляків у бруд: «…Цього року область відзначилась історичною ганьбою – неподалік Дубно було відкрито пам'ятник тим, хто вбивав українців…». Пробачте! Але чому саме «цього року»?! Повторюємо - відкрито його ще у 1966 році діючою тоді законною владою міста Дубно. А 17 лютого 1970 року внесено до державного реєстру історичних пам'яток Рівненщини під № 102 (де він під цим же номером та минулою назвою за свідченнями обласного та районного управлінь культури рахується й донині). А до 60-річчя визволення України на виконання відповідного Указу Президента України В. Ющенка 2009 року та згідно Закону України «Про увічнення Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941-45р. Р.» за ініціативою ветеранських організацій силових структур області стелу було пофарбовано й відремонтовано, приведено у належний стан майданчик навколо, а заодно і територію розташованого по сусідству цивільного цвинтаря. І зараз наш читач має можливість зараз сам на власні очі побачити та оцінити разючі зміни: те, що було (обшарпана потріскана стела, щербаті сходинки та плити доріжок, що провалились, зарослі бур'яну та чагарнику) і що є нині поряд із сучасною відремонтованою ділянкою міжнародної траси Чоп-Київ.

6. Наполегливий автор залякує читачів «…замість надпису явилась інформація, що тут прийняли останній бій комісари та партактив…» Та ось на надрукованому поряд із рядками статті фото чомусь читач не бачить ані слів про комісарів, ані про партактив?!... Тобто, знов щось з очима у такого завзятого і мабуть «перспективного» автора як пан О. Джигирей?! Чи так свербить йому ще раз налякати пересічного рівнянина «комісарською загрозою»?!…

7. Щодо рядків О. Джигирея про знесений з постаменту хрест. «…Цей хрест був встановлений на постаменті колишнього пам’ятника чекістам…» - переконливо доводить до вже майже розлюченого читача автор. Заспокойтеся шановні читачі, на постаменті хреста ніколи і не встановлювали. Справді, була збоку на стелі табличка з коротким поминальним надписом та намальованим невеличким хрестом,. Яка під час фарбування стели була пошкоджена. Але самі ветеранські організації, щиро шануючи християнські цінності, вже довели до органів влади, що власними силами її відновлення буде найближчим часом завершено. До речі, як видно на опублікованому в газеті «Рівненський репортер» за 19 травня ц. Р. фото згаданої таблички (стаття «Камінь спотикання – пам'ять»), до ремонту стели цей намальований хрестик не було зовсім помітно з-за захаращеності цієї таблички рештками пташиного гнізда, але тоді це неприглядне явище чомусь зовсім не турбувало наших «захисників» християнської моралі?!...

8. Про соромливе мовчання Джигирея за деталі появи попереднього надпису. (адже не назвав рішенням якого реально органу місцевої влади це було зроблено, його номер та дату). Нписав:"... плити пам'ятника було демонтовано на початку 90-х рішенням органів влади…» і щоб самому не вбовтатись в халепу, надає слово колишньому заступнику голови Дубенської РДА М. Тимчаку. Останній, обійшовшись загальним посиланням на указ Президента України про знесення символів тоталітаризму, теж не назвав ані номеру, ані дати, ані самого рішення влади (якого її органу конкретно), де було б вказано про демонтаж саме вище зазначеного пам’ятного знаку № 102. Зате, мабуть побоюючись відстати від автора в «патріотизмі», пан Тимчак безапеляційно заявляє: «… цим знаком вшановувались енкведисти, які дали вказівку про розстріли в тюрмі…» Цікаво, а звідки взяв пан Тимчак цю «новину» про дачу вказівки похованими; Можливо особисто вивчав покриті пилом архівні документи минулого?... Або хоча б спромігся здолати арк. № 82-83 першого тому вище згаданої і добре відомої т. Зв. «демократичним» силам обласної збірки «Реабілітовані історією», 2006р.? Чи можливо тримав в руках оригінал чи копію доповідної записки начальника Дубенської в'язниці Манилюка начальнику тюремного управління НКВС УРСР Філіпову від 28.06.1941 року (де чітко вказано, що акцію щодо залишків не евакуйованих в'язнів персонал тюрми здійснив власними силами у зв'язку з відмовою районних відділів НКВС-НКДБ у допомозі і від'їзді останніх з Дубного раніше за особовий склад в'язниці)? …Ні, ні, ще раз ні! Схоже, нічого з цього пан Микола в руках не тримав, і, не зважаючи на свою шановану (й певним чином відповідальну) посаду, навіть не спромігся прочитати надпис на меморіальній плиті братської могили на Дубенському військовому кладовищі… Бо ж, право, соромно заступнику голови районної адміністрації не знати, що до того місця, яке він ганьбить, мають відношення (як загиблі) і його земляки – колишній перший депутат Верховної Ради УРСР від Дубенщини та Дубенський міській голова 1941 року Козійчук, завідувач Дубенським райкомземом Кушко, прокурор району Іванов і, як встановлено вже зараз, працівник тодішнього райвиконкому Білоус…

9. Справедливості заради, слід зазначити, що охаяв дубенських земляків не тільки п. Тимчак. Разом із автором згаданої статті «прославився» на цьому і молодий рівненський дослідник «інституту досліджень Волині» п. Ігор Марчук. Поспіхом у своїх коментарях автору статті, записавши похапцем всіх учасників бою на Луцькому перехресті у здавшихся німцям у полон зрадників і потім тими ж німцями розстріляних у Дубному, пан Марчук «записав» до їх кола і начальника районного НКДБ Винокура з підлеглими, і голову тодішнього Дубенського райвиконкому Тимошенка. Останне, дуже обурило не тільки автора цих рядків, а й сина Михайла Григоровича Тимошенка – рівнянина Олександра Михайловича Тимошенка, ветерана колективу колишнього рівненського заводу «Газотрон», що й нині мешкає у Рівному. Розуміємо його спаплюжені синовні почуття – батько був шанованою людиною, добре відомою у м. Дубно і після війни… Дійсно в ті червневі дні 1941-го тодішній голова Дубенського райвиконкому М. Г. Тимошенко був серед учасників колони з відступаючим партийно-радянським активом. Після загибелі на Луцькому перехресті машин з міліціонерами і співробітниками НКДБ, через кілька хвилин їх колона там же вступила у двобій з німецькими танками, багато загинуло, решта розсипалась і після закінчення бою пробивалась через болото. Він з головою Варковицької сільради Кейтелем вцілів, вийшов з оточення, дістався своїх, воював, війну закінчив в районі озера Балатон в чині майора, по поверненні у 1946-1960 р. Р. працював знов головою Дубенського райвиконкому, потім - директором овочесушильного заводу, отримав звання почесного громадянина м. Дубно. За воєнні та повоєнні заслуги нагороджений також двома орденами Червоної зірки, орденом Вітчизняної війни, медалями «За оборону Сталінграда». «За взяття Будапешта», орденами Леніна та Трудового Червоного Прапору. Помер та похований у м. Дубно у 1968 році. Саме йому присвятила цілу сторінку дубенська газета «Червона зірка» за 14 листопада 1967 року. Отже, записати цю людину до здавшихся у полон і загинувших нібито у 1941-му, справді кощунство!!

Цікаво, як будуть дивитьсь після цього завтра в очі синові Тимошенка вже зовсім не шановані ним панове Марчук та Джигирей?!.. Адже він налаштований рішуче...До речі, серед прорвавшихся тоді з оточення, пройшовших війну та працювавших по її закінченні в Дубно були також начальник Дубенської пошти Пономаренко, редактор районної газети Черняховський, тодішній перший секретар РК КПУ Денисенко. Як будете дивитись в очі також їхнім нащадкам, панове горе-автори?!

10. Щодо розстрілу нібито Винокура в полоні.. На підтвердження своїх «досліджень» щодо цього панове Марчук і Джигирей (а заодно з ними і вище згадана «В. Одарченко») посилаються на знайдену в архіві нібито кримінальну справу колишнього дубенського міліціонера. Автор сьогоднішніх рядків детально вивчив обидва томи цієї справи у Рівненському облдержархіві і не знайшов жодної згадки про хоча б одного здавшогося у полон співробітника Дубенського райвідділу НКДБ, не кажучи вже про начальника цього відділу Винокура (з цього приводу я навіть готовий до детального спільного посторінкового огляду цієї справи за участю журналістів з прямою трансляцією на прес-конференції). Я глибоко сумніваюсь, що І. Марчук (якщо він вважає себе справжнім дослідником даної теми) не знає, що у червні 1981 року під час розкопок на місці загибелі (в районі Луцького перехрестя) перед урочистим перепохованням останків, в присутності численних свідків були знайдені особисті речі начальника райвідділу Винокура (впізнані його дружиною, що прибула для цього з Києва), особисті речі його заступника Цибаня та інших співробітників НКДБ, декілька посмертних солдатських медальйонів військовослужбовців Червоної Армії, одяг дружини військовослужбовця Набережної, зброя з відстріляними набоями. Чи автор статті і пан Марчук вважають, що "німці їх розстріляли в Дубному у замку", а потім на відміну від інших розстріляних чомусь привезли за кілька кілометрів і поховали саме у тому місці, де ховали інших загиблих тоді у червні 1941-го декілька місцевих дідів із сусіднього села Панталія??!...

11. Повернемось знов до тексту статті, де дізнаємось від п. Джигирея, що «… свідки тих подій стверджують, що саме енкаведист Винокур розпорядився провести розстріли в тюрмі…» Цікаво, де ж знайшов сьогодні автор свідка, що був присутній при віддачі такого наказу або хоча б де ж той архівний документ, що свідчив би про це? (як водночас і хоча б якесь свідчення про те, що Винокур мав на той час яке-небудь відношення до НКВС?.. Далі автор знов суперечить самому собі. То стверджує, що це Винокур постріляв особисто бідолах у Дубенській тюрмі НКВС, то нижче наводить слова про те, що оказується то «… наглядачі виконали злочинний наказ розстріляти цих пів-тисячі в'язнів…» Знов плутанина, а точніше, брехня. І не просто брехня, а брехня замовна, бо як ще інакше «притягнути» за вуха до самих розстрілів начальника райвідділу НКДБ та його колег, а отже пов'язати згаданий у статті пам'ятний знак із розстрілами?! Звідсі і поява нижче ще більш вражаючого факту бігання Винокура з автоматом по спинах ченців у монастирі!.. І вже нікого не хвилює, що як раз згідно архівних документів і спогадів свідків у особового складу Дубенського райвідділу НКДБ у ці перші важкі дні війни 1941-го не було жодної одиниці автоматичної зброї, у всіх були тільки пістолети й револьвери (у Винокура - маузер), і тільки перед самою евакуацією та озброєнням партийно-радянського активу деякі з співробітників отримали гвинтівки (4-5шт). На це чітко вказують і свідчення очевидців щодо ходу самого бою, коли колонна була перехоплена засідкою німців. До речі, у надрукованих поряд із даною статтею в тій же газеті "Волинь" (арк.2) нібито спогадах свідка В. Петренко (насправді – Крещенко, "Петренко"-літературний псевдонім) вже чомусь цього автомата в руках Винокура немає, як і немає його на арк.244 згаданої збірки "Реабілітовані історією", де ці свідчення Крещенко викладені в іншому, вже в третьому за варіаціями "варіанті"?!....

12. Проте, так само вже нікого й не хвилює після цих «відкровень» автора й те, що згідно опублікованих в тій же збірці архівних документів НКВС УРСР, вже згаданої доповідної начальника Дубенської в'язниці, відповіді Держархіву Російської Федерації, доповіді сесії Дубенської міськради вже вище згаданого прокурора м. Дубно Санжаревського всього в Дубенській тюрмі в червні 1941-го утримувалось 736 в'язнів, з початком війни із вказаної кількості було евакуйовано одразу на схід по першій черзі 230 в'язнів, 250 - відправлено ще 23.06.41р. До Рівного для подальшого вивезення у тил, 170 - було відпущено на волю за малозначністю злочинів. І сьогодні в архіві обласного СБУ зберігаються архівні кримінальні справи на тих, хто був відпущений на волю у ті дні 1941-го, а потім притягався до кримінальної відповідальності за скоєне вже наприкінці 40-х-початку 50-х років, з вільним доступом до них через інформаційно-довідковий зал.

13. До речі, тут наш автор у «вільному» походженні з цифрами не поодинокий. (Див. Репортаж з мітингу біля колишньої рівненської в'язниці 24.06.2010 року журналістки Рівненського телебачення Пастухової, де йшла мова вже про «…800 розстріляних у Рівненській в'язниці та 700 розстріляних у Дубенській...»). І це тоді, коли у вже двічі згаданій офіційній збірці рівненської влади «Реабілітовані історією» (2006рік, де серед членів редакційної колегії рахуються згадані у статті та телерепортажах за 24.06.2010р. Авторитетні для авторів панове І. В. Марчук та Л. Г. Рибенко) на арк.44 першого тому читаємо «…Слідів масових розстрілів в'язнів у червні 1941-го не знайдено також у Рівному... В телеграмі представника МЗС Німеччини при Верховному командуванні 6-ї німецької армії Геленталя "…про розстріли в Рівному та Острозі мова не йдеться…» Але, мабуть, куди подітись, коли стоїть замовне завдання – чим більше, тим краще… Слід зазначити, що саме цим принципом керувались і певні сили у сусідньому Луцьку, затіявши швиденько з власної ініціативи розкопки останків 250 загиблих та намагаючись видати до 24.06.2010 року цю страшну знахідку теж «за жертви НКВС 1941 року». Але після експертизи останків довелось соромливо «давати задній хід» і оголошувати про перепоховання останків закатованих німцями радянських військовополонених 1942-44р. Р. Про це красномовно писав нещодавно «Урядовий кур'єр» за 25 травня 2010 року. Що ж, технологія брехні всюди однакова…

14. Повертаємось знов до нашого першоджерела – статті, бо далі в ній автор Олександр Джигирей, звинувачуючи ветеранів рівненського Управління Служби безпеки за солідарність з ветеранами Управління МВС у вшануванні загиблих на Луцькому перехресті, показавши свою повну безграмотність, назвав днем утворення СБУ 20 вересня 1991 року. (в той час, як майже у кожному звичайному календарі визначено 25 березня 1992 року). Звідсі «глибоко обґрунтований» висновок автора – «…тому службовці СБУ – ще начебто й не ветерани…» Шановний (пробачте, таки не зовсім шановний) пане Олександре! Ми не наймалися у адвокати до ветеранів цієї установи, але якщо б ви не писали з-поза вугла, а, як і ми, знайшли хоча б пів-хвилини звернутись до Ради ветеранів УСБУ, то мабуть достеменно дізнались би скільки там ветеранів війни, ветеранів військової служби, ветеранів-учасників бойових дій на території інших держав, інших категорій ветеранів згідно діючого українського законодавства, із законно оформленими посвідченнями загальнодержавного зразка. 94% з них вийшли на пенсію вже за часів СБУ незалежної України. І на свій подив не знайшли б серед них жодного з посвідченням згаданої вами у статті організації «Щит» (хоча б тому, що за своїм статутом вона залишається поки Київською ветеранською організацією…) Хоча сподіваємось, що представники і цієї столичної організації дадуть вам ще гідну відповідь щодо вашого ствердження про «наявність вбивць» і в їх рядах! …

15. Щодо останнього «шедевру» автора у згаданій статті – майже істеричного виску (до речі, в унісон з пані Ніколіною, що лякала присутніх на мітингу 24.06.2010 р. Біля колишньої в'язниці у Рівному) про червону комуністичну зірку (читай – загрозу!), яка височіє над усією дубенською трасою, що веде до Європи. Знов, щось з очима у панів Джигирея та Ніколіної, дальтонізм чи що?!... Ні! Знов тільки гола безбожна брехня та нагнітання страстей! Насправді, каменем спотикання у вище згаданих нападах стала невеличка срібляста (а зовсім не червона) зірочка із зображенням вінка над надписом на стелі. Але такі ж символи Перемоги є на багатьох інших пам'ятниках та меморіалах м. Рівного, інших міст та сіл області, у столиці нашої держави Києві. Ці ж зірочки носять на своїх погонах сьогодні представники всіх українських силових відомств?!...

16. Ну і щодо поскриптуму автора в кінці статті. «Зовсім анекдотичною є відповідь управління СБУ в Рівненській області на запит власного кореспондент української служби Радіо Вільна Європа щодо даної ситуації… (з згаданим пам'ятником та розстрілами)» - відверто єрнічає пан Джигирей і на підтвердження своєї нібито тези про піддавання сумніву УСБУ самих розстрілів наводить нібито прямий текст з офіційної відповіді:

«… Разом із тим, прямих свідків, які могли би стверджувати, що розстріли проводились саме співробітниками НКВС, не встановлено…» Стоп, п. Джигирей! А це вже, не просто наївна брехня. Це вже пряме, свідоме підтасовування фактів! Адже ви приводите не ствердження УСБУ, а слова висновку–доповіді прокурора м. Дубно сесії Дубенської міськради за результатами додаткового розслідування прокуратури області по фактах публікацій в пресі про розстріли від 18.11.1989 року (див. Збірка «Реабілітовані історією», 2006 рік, том 1, арк..232, абзац другий). А шановане відомство (так безпідставно ошельмоване вами) тільки послалось на цей висновок, переадресовуючи ініціатора запиту за більш детальною відповіддю з цього приводу до прокуратури області, де зберігаються матеріали дослідчої перевірки 1989 року (на відміну від п. Джигирея сьогоднішні автори з відповідного дозволу особисто ознайомилися з другим примірником цієї відповіді). Ну, я думаю, пан Олександр ще буде мати можливість особисто ознайомитись з думкою зазначеного відомства щодо такого «зовсім вільного» (навіть для свободи слова) трактування офіційної відповіді офіційного державного органу…

До речі, щось невідомо авторам сьогоднішньої статті про те, щоб отримувач даної відповіді наймала пана Джигирея в якості адвоката з приводу «анекдотичності» адресованого їй документу. Сама вона чомусь взагалі соромливо навіть не згадала за цю відповідь Управління СБУ у своїй статті «Камінь спотикання – пам'ять…» (газета «Рівненський репортер» за 19.05.2010 р.), сховавши своє авторство за псевдонім «Валентина Одарченко». Для чого сховала? Можливо, щоб теж мати можливість перекручувати ту саму, згадану нею у своїй статті пам'ять, будучи ознайомленою тим же УСБУ з тими чи іншими документами ще напередодні офіційної відповіді. А можливо, незручно було зізнаватись кореспонденту такого собі правдивого «Рівненського репортера», що вона ж фактично є співробітником Української служби Радіо Вільна Європа («Радіо Свобода»)?!... Бо, звісно ж, що за організація остання …

Всього - 16 вигадок у одній статті щодо одного пам ятника. Прикро, коли дійсно каменем спотикання стає пам'ять (навіть, якщо вона і коротка). Адже правда про пам'ять та пам'ятники повинна залишатись правдою, незалежно від тих чи інших політичних вподобань.

Анатолій та Ігор, ветерани військової служби,

члени Президії міської та обласної

ветеранських організацій

 

автор: Анатолій та Ігор
комментариев: 0 | просмотров: 86 | 25/07/2010
Читайте также:
Царство мёртвых
Царство мертвых - статья известного бизнесмена и мецената Рубена Григо ...
Скажи мені, хто твій ворог - і я скажу, хто ти... (продовження)
Ми раніше вже починали досліджувати проблему "ворогів всередині держав ...
Скажи мені, хто твій ворог, і я скажу, хто ти...
Суспільство останнім часом поділилося на "своїх" та "чужих", немає жод ...
Комментарии:
Администрация каталога не несет ответственности за информацию, размещенную посетителями сайта. Сообщения, оставленные на сайте, являются исключительно личным мнением их авторов, и могут не совпадать с мнением администрации каталога.
комментариев нет

ты можешь быть первым
* - поля, помеченные звездочкой, обязательны к заполнению.
Ваше имя*: (max 64 символа)
E-mail: (max 64 символа)
Комментарий*:
без HTML (min 20, max 1000 символов)


Ссылки на статью ««Хто зганьбив Рівненщину…»»:
URL
http://www.stateyki.org.ua/articles/hto-zganbiv-rivnenschinu/
Ссылка
<a href="http://www.stateyki.org.ua/articles/hto-zganbiv-rivnenschinu/">«Хто зганьбив Рівненщину…»</a>
BBCode
[url=http://www.stateyki.org.ua/articles/hto-zganbiv-rivnenschinu/]«Хто зганьбив Рівненщину…»[/url]


Інтернет реклама УБМ
Наши партнеры
Покер онлайн
Биржи
etxt.ru
 

 

Інтернет реклама УБМ


Інтернет реклама УБМ