Григорій Савич Сковорода

"Світ ловив мене, але не спіймав" – такий от вираз написано на могилі Григорія Сковороди, видатного українського філософа. Величного ще й тому, що більше не зустрічалося в нашій історії настільки спритного мислителя, який із шаленою спритністю уникав таких життєвих пасток, на які із задоволенням клюють всі інші.

Перша спокуса прийшла до Григорія у вигляді ... Чого б ви думали? Звичайно жінки. Як свідчить переказ, мила красунечка зовсім не по-дитячому збаламутила тихе філософське озеро в голові у Григорія. Довелося Сковороді робити ноги з тієї місцевості, поки безодня ця любовна не поглинула його з усіма вченими бебехами.

Потім, старанно вивчившись і заробивши авторитету серед освічених мужів, Сковорода обійняв пост професора. Нормальна людина б намагалася там втриматися та ще й просунуться далі, але тільки не він. Вільнодумство і волелюбство так і виливалися через край, все більше і більше дратуючи вище керівництво, і після декількох років сперечань з владою Сковорода плюнув на все і в буквальному сенсі пішов у народ. Там спокійніше.

Окрема тема – його харчування. Сковорода їв "один раз на день без м'яса і риби". Ноу коментс. Дожив він на такий ось дієті до 72 років.

Чергова спроба посягання на сковородинську свободу трапилася з боку Катерини ІІ, та хоч і була жінкою, але не претендувала на інтимності Григорія, а просто запрошувала його в Пітер на ПМП. Він же, в ті часи взагалі не мав ніякого ПМП, просто подорожував Україною, освічуючи люд завдяки своїй життєвій мудрості, причому настільки вдало, що слава про його досягнення докотилася аж до столичних імперських будинків. Посланець Катерини зустрівся з філософом, коли той дудів на флейті, сидячи на травичці в околицях N-ського села, перебуваючи в повній нірвані. Після того, як посланець передав прохання цариці, Сковорода відірвався на хвилинку від інструменту та видав таку відповідь: "мені дудка дорожче за царську корону" і продовжував собі дудіти далі, не перериваючи навіть блаженного спокою.

І останній "номер" Сковорода утнув зі своїм власним ... Навіть не знаю, як це назвати – помиранням чи що. Зазвичай люди з помітним небажанням відправляються на той світ, а Григорій взяв і сам туди пішов. Друзів запросив, стіл святковий накрив, нагодував-напоїв, могилку викопав у садочку, обмився і ліг на лавку у своїй кімнаті. Дорогі гості на другий день схаменулися, мовляв, господар кудись запропастився, може пошукати, а то незручно за столами сидіти без нього. Кинулися – а немає Сковороди вже. Упокоївся.